21 лютого - Міжнародний день рідної мови

"Мови – це важливо!" – цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови. 

 

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. 

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кілька тисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи.

В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “ Про відзначення Міжнародного дня рідної мови ”.

Навчальний проект в 3 класі «Людина має творити добро»

Проект розпочався грою «Усмішка по колу».

В коло ви всі ставайте

Посмішку передайте,

На сусіда подивіться

І ласкаво усміхніться

Презентували групи учнів свої завдання: колаж «Дорогою добра» ( Пам’ятка добрих справ. Пам’ятка «Щодня спробуй»), «Серце доброти», «Сенкани до добрих слів» та «Квітка добра».

Завершилася презентація запитанням:

• Чи маєте бажання робити добрі справи? Чому? А тому, що…
  «Доброта з роками не старіє
  Доброта від холоду зігріє.
  І якщо вона, як сонце світить,
  То радіють і дорослі, й діти».
• 
  
• 
  
  
  
  
  

15 лютого – Стрітення Господнє

Стрітення є сороковим днем після народження Ісуса Христа. У цей день Діва Марія принесла немовля в Єрусалимський храм на посвяту. Там новонароджений Ісус вперше зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною, які одразу ж впізнали у малюкові нового Месію.

Старцеві Симонеону було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя. Побачивши Ісуса, він одразу ж заявив, що цей малюк – син Божий, спаситель людського роду. Його слова підтвердила пророчиця Анна.

Стрітення офіційно почали відзначати у Візантійській імперії у 542 році за правління імператора Юстиніана. Свято символізує зустріч людства з немовлям Ісусом, зустріч Старого і Нового Завітів, а в народі також вважається, що в цей день зима зустрічається з весною. Саме слово "Стрітення" у старослов’янській мові означає "зустріч" або ж "радість".

Традиції на Стрітення

На Стрітення у церквах особливим чином святять воду і свічки. Стрітенська вода вважається такою ж сильною і цілющою, як і водохресна. Нею можна поїти хворих дітей, окропляти нові речі.

Якщо на Стрітення з дахів звисали бурульки – їх збирали і розтоплювали, додаючи у воду. Таку воду вважали цілющою, здатною вилікувати як рани чи внутрішні захворювання, так і вберегти від злого ока і відьмацьких чар. Нею освячували воїнів перед битвою, господарі кропили худобу на першому вигоні, а пасічники окроплювали вулики в початку сезону.

А Стрітенські свічки називали "громичними", бо їх запалювали під час грози, щоб уберегти будинок від біди. Освячену Стрітенську свічку запалювали, коли над домом гуляє страшна негода, коли виникали труднощі при пологах, коли у селі пожежа або катаклізм, коли людину схопить "чорна хвороба" (епілепсія), коли людина помирала (аби спокійніше перейти їй у світ інший).

На Стрітення уважно стежать за погодою: якщо день буде сонячним – слід чекати врожайного року, а якщо засніжить і вдарять морози – весна буде пізньою, дощовою та холодною.

З Днем Святого Валентина!

Із чудовим днем любові
Щирі сердечні вітання,
Хай буде у житті доволі
І ласки й ніжності й кохання!

Правила поведінки на льоду

Лютий - останній місяць зими

Зима наближається до кінця, уже настав і лютий – останній її місяць. Сьогодні він називається на римський лад, а от у древніх слов'ян його величали по-іншому: снежень, сечень, межень, бокогрей, лютень, ледіч. Наші предки пов'язували цей місяць з образом вовка. За народними повір'ями, вовче виття в зимову пору віщує мороз і заметіль.

Найкоротший місяць лютий, він має всього 28 днів. Але у високосний рік днів у ньому стає 29.

Мало хто знає, що в лютого просто вкрали один день – і зробив це римський імператор Октавіан Авґуст. Справа в тому, що Юлій Цезар у свою честь назвав сьомий місяць року, який в українській мові функціонує як липень (латинська ж назва – Iulius). Пізніше цей крок повторив римський сенат, який теж хотів прославити імператора Октавіана Авґуста – і зробив це, назвавши восьмий місяць року ''Augustus'' (українською – серпень). Але серпень у той час мав тільки 30 днів, а липень – 31. Такого приниження Октавіан Авґуст стерпіти не міг, тому й забрав один день у іншого місяця й приклеїв серпню. Забрав у найгіршого місяця, «бідного родича» – лютого, звісно.

Під цю пору селяни вже готувалися до весни – лагодили транспорт, реманент, вивозили на поля добрива, підготовляли посівний матеріал. Відтак з лютим пов’язано чимало прикмет і завбачень. Люди ретельно стежили за поведінкою погоди, аби передбачити, якими мають бути весна й літо. Адже в лютому сонце повертає на літо. День уже помітно збільшується.

Це місяць особливий: в лютневі дні Баба-Зима зустрічається з       Дівчиною-Весною і свариться-скаженіє, бо аж надто не хочеться їй втрачати своєї морозно-льодової влади над землею і водами. Вона то сніжить, то хурделить, то тріщить морозами, щоб показати, що є ще в неї сили. Одночасно котрогось дня може допустити потепління і відлигу, щоб приспати пильність Весни, – і зненацька знову вдарити морозами. Однак, незважаючи на всі потуги, Бабі-Зимі після Стрітення вже не воскреснути, бо Сонце йде до Святого Воскресіння.

Чим же примітний лютий з точки зору народного фольклору? Давайте разом зробимо уявну прогулянку і подивимося.

По-перше, все-таки мова йде про зиму, тож без морозів ніяк не обійтися. «Лютий – місяць лютий, запитає, як озутий». З іншого боку, погода мінлива: лютий однією рукою ніс гладить, а іншою по ньому клацає. Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне. І, звичайно ж, головна прикмета місяця – заметілі! «Лютий коли морозом не візьме, так всі дороги замете». «Біжить хуртовина по снігу, а сліду нема».

Ось ще один цікавий оборот про сильні лютневі хуртовини. Коли сніг замітає в кожну щілинку, яка відшукається, то відгукувалися так: «Зима дитя шукає».

Лютневий сніг багато значив для селян: «Лютий багатий снігом, квітень – водою», «Лютий воду підпустить, березень підбере».

Народна мудрість, характеризуючи останній зимовий місяць, нагадує, що весна не за горами: «Лютий будує мости, а березень їх ламає». Адже саме на лютий, на його серединку припадає Стрітення – зустріч зими з весною. Це коли «На Стрітення зима весну зустрічає, заморозити червону хоче, а сама, лиходійка, від свого хотіння тільки потіє», «На Стрітення каптан з шубою зустрівся». Увечері ж на небо поглядали: «На Стрітення небо зоряне – не скоро зима плакати почне».