Одним з
найцікавіших звичаїв стародавніх слов’ян, а в першу чергу наших предків, є
закликання весни. Дивлячись на теперішню погоду, закликання весни сьогодні буде
дуже актуальним J
Народна уява створила поетичний образ весни у
вигляді дівчини-«паняночки», що «десь у садочку шиє сорочку», а інколи і у
вигляді молодиці, що вже має або повинна мати дочку:
Ой, весна, весна та
весняночка,
Ой, де ж твоя донька, та паняночка...
Вона,
ця вродлива дівчина або молодиця, дуже багата, від неї люди сподіваються щедрих
дарів, а тому й виглядають її рано-вранці, до схід-сонця: вибігають на горби,
стають на воротях, лізуть на дах комори чи клуні — і запрошують, закликають її
піснями:
Прийди, весно,
прийди,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам красок (квітів).
Тут же
допитуються і про дари:
Ой, весна красна, що
нам винесла?
Ой, винесла тепло і доброє літечко!
Малим дітонькам побіганнячко,
Старим бабонькам посіданнячко,
Красним дівонькам на співаннячко,
А господарям на роботячко.
Або:
Принесла вам літечко
І зелене зіллячко:
Хрещатий барвінок,
Запашний васильок...